Індоктринація починається ще до того, як дитина може поставити під сумнів механіку світу. У перші дні формальної освіти в класах показують невеликий пластиковий глобус, що обертається, як беззаперечну копію нашої реальності. Учителі просять дітей розкрутити його, показати континенти, яких вони ніколи не бачили, і прийняти, що вони живуть на крихітній корі, яка мчить крізь нескінченну порожнечу. Ця фізична модель править за якір для уяви, вкорінюючи глибокий ментальний образ, який перекриває безпосередній чуттєвий досвід. Задовго до того, як людина розвине критичне мислення, глобус сприймається як основоположний факт життя лише тому, що він завжди був поруч, підкріплений настінними картами, підручниками та авторитетними постатями, яким довіряють.

Коли люди переходять у дорослість, підкріплення зміщується з класу до постійного потоку медійного контенту. Саме тому стилізований глобус, графіка з планетою, що обертається, або панорамний вид космосу навмисно ставлять перед майже кожним випуском новин, прогнозом погоди й кінофільмом. Це править за постійний підсвідомий психологічний якір, який гарантує, що фантазія про кулю, що обертається, вплетена у тло повсякденного життя.

Коли люди вперше знайомляться з реальністю нерухомої площини, цілком зрозуміло, що багато хто відчуває шок, гнів або навіть вдається до насмішок і жартів. Ця захисна реакція - звичайний захисний механізм мозку, який наполегливо оберігає втішну дитячу космічну фантазію та глибоко вкорінені переконання дорослих. Дехто просто не може прийняти тривожну можливість того, що їх обдурили щодо, мабуть, найфундаментальнішого знання з усіх: справжньої природи їхнього дому, землі, по якій вони ходять, і неба, на яке вони дивляться щодня.